Вакцинація — найефективніший метод запобігання розвитку інфекційних захворювань. На сьогодні шляхом вакцинації можна запобігти розвитку більше ніж 25 потенційно тяжких захворювань, включаючи кір, правець, дифтерію, поліомієліт, грип, менінгіт, черевний тиф та рак шийки матки. Водночас, згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у світі понад 20 млн людей не отримали необхідних вакцин. Побоювання щодо можливих побічних ефектів та не завжди аргументовані упередження щодо вакцинації є причиною відмови багатьох дорослих від щеплень себе та своїх дітей.
Вакцинація: аспекти формування імунного захисту
Механізм формування імунного захисту у відповідь на введення вакцини подібний до такого при потраплянні в організм інфекційного збудника. Проте, на відміну від останнього, компоненти вакцин позбавлені вірулентності, а отже, не зумовлюють розвитку інфекційного захворювання та його ускладнень. Найкращою імуногенністю володіють живі вакцини, оскільки вони містять найбільшу кількість антигенів, а також можуть сприяти формуванню не лише IgМ та IgG, але і секреторних IgA — антитіл, які утворюються в системі лімфоїдної тканини слизової оболонки. Імунний захист, який формується у відповідь на введення живих вакцин, є більш довготривалим — зазвичай достатньо введення однієї дози, тоді як при застосуванні інактивованих вакцин для формування імунного захисту необхідне введення кількох доз. Водночас живі вакцини порівняно з інактивованими мають певні недоліки: їх не можна застосовувати для імунізації вагітних та людей із тяжкими імунодефіцитами. Так, у осіб з імунодефіцитом існує ризик генералізації інфекційного процесу у відповідь на введення живої вакцини. Генералізація інфекційного процесу внаслідок вакцинації у здорових осіб є казуїстикою, і цей ризик є незрівнянно нижчим порівняно з таким у людей, які не отримали необхідного щеплення.
Колективний імунітет: чим загрожує низький рівень охоплення вакцинацією
Високий рівень охоплення населення вакцинацією (близько 95%) є основою для формування колективного імунітету, який унеможливлює поширення інфекції навіть при завезенні її з іншої країни. Колективний імунітет є дуже важливим для людей, які не можуть бути вакциновані за станом здоров’я та мають протипоказання до проведення щеплень. У суспільстві з високим рівнем охоплення щепленнями такі люди можуть бути спокійними, адже їх захищає колективний імунітет, більшість людей є вакцинованими та не можуть інфікувати їх небезпечною інфекцією. Саме тому ми повинні розуміти, що вакцинація забезпечує не лише персональний захист від інфекційних захворювань — це і захист людей, які цього потребують понад усе, проте не можуть отримати щеплення у зв’язку з протипоказаннями.
Протипоказання до вакцинації: відрізняємо факти від міфів
На сьогодні існують чіткі протипоказання до вакцинації, які повинен знати кожен лікар, що забезпечує проведення щеплень. Зараз частіше трапляється неаргументована відмова від щеплень, аніж виконання його за наявності справжніх протипоказань.
Абсолютні протипоказання до вакцинації включають:
1. Наявність в анамнезі анафілактичної реакції у відповідь на введення вакцини.
2. Вагітність (для живих вакцин).
3. Тяжкий імунодефіцит (для живих вакцин).
4. Гострі захворювання з підвищенням температури вище 38 ºС — протипоказання для рутинної вакцинації.
5. Гостра енцефалопатія, що розвинулася протягом 7 діб після щеплення вакциною з кашлюковим компонентом при виключенні іншої причини енцефалопатії.
Таким чином, атопічний дерматит не може бути приводом для відтермінування щеплення. Прийом антибіотиків або противірусних препаратів також не є протипоказанням до проведення щеплень з використанням інактивованих та більшості живих вакцин. Незважаючи на серйозні упередження, ВІЛ-інфекція у дитини чи дорослого також в жодному разі не є протипоказанням до вакцинації — ЛЖВ (люди, які живуть з ВІЛ) повинні бути забезпечені щепленнями згідно з календарем (можливість застосування живих вакцин (КПК, ОПВ, вакцини проти вітряної віспи) залежить віл кількості CD4+-клітин; протипоказаною є вакцинація БЦЖ).
Інтервал між вакцинами: чи варто чекати 30 днів?
Одним із найпоширеніших міфів щодо вакцинації, у тому числі і серед медичних працівників, є нічим не підкріплена «необхідність дотримання обов’язкового 30-денного мінімального інтервалу» між проведенням щеплень. Водночас, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України № 551, інактивовані вакцини проти різних інфекцій, а також живі вакцини та інактивовані вакцини проти різних інфекцій можуть бути введені одночасно в різні ділянки тіла або з будь-яким інтервалом між ними. При цьому ≥2 живих вакцин для парентерального введення (крім БЦЖ) можуть бути введені одночасно у різні ділянки тіла або ж вакцинації проводяться з інтервалом 1 міс. Виняток: щеплення вакциною БЦЖ не роблять в один день з іншими вакцинами, при цьому інші вакцини (окрім вакцини проти гепатиту В) повинні бути введені з інтервалом ≥1 міс до або після вакцинації БЦЖ.
Вакцинація дорослого населення є такою ж важливою, як і дітей
На жаль, одним із найпоширеніших варіантів відповідей дорослого на запитання «Проти яких захворювань ти вакцинований/вакцинована?» є «Проти тих, що робили всім у дитинстві». Лікарю важливо знати та інформувати своїх пацієнтів про те, що вакцинація дорослого населення є такою ж важливою та необхідною, як і вакцинація дітей. Зокрема, Календар профілактичних щеплень передбачає проведення вакцинації проти дифтерії та правця кожні 10 років після отримання дози у 16 років. Для усіх дорослих, які не були імунізовані в дитинстві вакциною проти гепатиту В (входить до Календаря профілактичних щеплень з 2000 р.), рекомендована вакцинація проти гепатиту В. Також, якщо дорослий ніколи не вакцинувався КПК або немає медичних даних про проведення імунізації, він може перевірити наявність імунітету до кору, краснухи і паротиту за допомогою лабораторних методів і вакцинуватися, якщо імунітет відсутній. І, нарешті, щорічна вакцинація проти грипу є рекомендованою перш за все медичним працівникам, вчителям, вагітним, людям віком ≥65 років, пацієнтам із хронічними захворюваннями (легеневими, серцево-судинними, неврологічними захворюваннями, патологією печінки та нирок, цукровим діабетом), особам, які приймають ацетилсаліцилову кислоту або саліцилати, та усім іншим, хто працює в місцях скупчення людей. Важливо, аби сімейні лікарі проводили інформування своїх пацієнтів щодо обов’язкових та рекомендованих вакцин, адже вакцинація — найбільш ефективний, безпечний та доступний метод зниження рівня інфекційної захворюваності. Нам пощастило жити у ХХІ ст. — у час, коли ми маємо всі можливості для того, аби запобігти розвитку багатьох небезпечних інфекційних захворювань шляхом вакцинації.
Які можуть бути реакції на вакцинацію?
Що імуногенніша вакцина, то частіше може виникати місцева реакція. На щеплення від дифтерії та правця може виникати місцева реакція дуже часто. До 10% можуть відчувати біль у місці вакцинації, можуть відмічати подразнення чи ущільнення в місці уколу. Таке може бути, ми обираємо це як менший ризик, на відміну від хвороби, яка скалічує. В 1 випадку на 1 000 000 реакцією на щеплення може бути анафілактичний шок. Саме тому існує правило: 30 хвилин після вакцинації не залишати заклад охорони здоров’я або пункт щеплення.
