Ми, українці, такі сильні
Вночі обстріли, вдень робота. Потім — стрічка новин та вечеря з родиною. Навіть з’явилася нова приказка: «Тривога в місті — не причина перенесення дедлайнів». І так вже понад 2 роки.
Ми бачимо неймовірну кількість кадрів жорстокості, не спимо ночами, волонтеримо і продовжуємо вимагати від себе тієї ж продуктивності, тієї ж наснаги і настрою, що й раніше.
Часто навіть не усвідомлюємо, під наскільки великою напругою зараз перебуваємо. Ми остаточно відчуємо це, тільки коли війна скінчиться.
Ти як?

